Пригоди незамінного

    0
    6

    Більше року тому прийшов в організацію і чесно в ній працював. Тиждень тому звільнився. Звичайно ж, причин багато: і урізування зарплати, і піднесення до небес зарозумілою співробітниці, яка вважає, що начальство має танцювати під її дудку. Але більше всього на звільнення моє вплинув ультиматум начальства: або я заповнюю звіти щодня, а не раз у тиждень, або мене звільняють.

    Так, звіти, звичайно, важливі. Це я розумію. Але, вибачте мене, ви навантаженні подивіться. І за завданнями. У мене завжди вся робота була виконана якісно, а заслуги новенької закінчуються після пункту «щоденні звіти».

    Але задолбали не це. Задолбали те, що весь рік нам твердили: «Немає незамінних людей». І тільки я за поріг — почалося! Половину завдань у відділі виконувати перестали, бо єдиний, хто це вмів робити на пристойному рівні, — я. Піднесена до небес новенька, яку я намагався навчити, тоді послала мене на відоме рослина. А тепер, коли їй віддали ту частину роботи, якою я її вчив, вона не справляється. І справа не в ресурсах її комп’ютера — у мене було не набагато більше. Справа в бажанні вчитися, розумінні процесу і взагалі вмінні робити щось, окрім скандалу і гори фекалій.

    Минув тиждень, а мені вже пише добра половина колективу: «Ми тут без тебе загнемся взагалі, куди пішов?» Начальство теж глибоко замислився. Чекаю, коли того самого заменимого співробітника будуть кликати назад (а таке вже було з моєю колегою). Тільки от чи повернуся я після того, як мені в обличчя сказали, що я — лінивий ідіот?

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

    Please enter your comment!
    Please enter your name here