Ще тисяча слів з трьох літер

    0
    25

    Я не лаюся матом. Ні, і не кажу на нього теж. Не вживаю матюків. Виріс у родині, де їх не вживали, і якось так вийшло, що ніяка вулиця мене не зіпсувала. Хоча і в школі однолітки часом теж сварилися, бувало. А от телевізор і радіо, література — ніколи. Мені було легко і просто зрозуміти, що лаючись однолітки неправі, а мама з татом, які кажуть, що матюки — це погані слова некультурних людей, праві. Тому що я вмикав телевізор і мату там не чув. Читав книги, журнали, газети — все те, що випускається для культурних людей, — і мату там теж не було. Моя картина світу була простою і ясною. І коли я б’юся в темряві мізинцем ноги об тумбочку, я кажу в гіршому випадку «чорт» або «млинець». Або просто сичу від болю.

    Здогадуєтеся, що мене задолбали в сучасному світі? Гаразд, я сам скажу, щоб напевно. Культура мата. Відношенню до нього як до невід’ємної частини мови, до чогось нормального, само собою зрозумілого. До його достатку навколо, скрізь, настільки рясному кількості, що й у мене склалася картина світу хитається, що вже про дітей говорити. Восьмирічки на вулиці говорять матом. Не лаються — кажуть. Вони навіть не знають, що у цих слів є альтернативи.

    Тому що навіть Пушкін писав лайливі вірші? Ви правда хочете бути схожими на нього саме в цьому і ні в чому іншому? Або ви думаєте, що це чудовий початок, а за шевській лайкою обов’язково прийде і вміння висловлюватися стихотворно без неї?

    Абсолютно у всіх ситуаціях, де використовується мат, можна обійтися без нього. Це тільки питання особистої культури. І намагатися виправдовувати відсутність цієї культури навіть не важким дитинством і поганим вихованням, а взагалі вивертаючи поняття некультурну в поняття «особливості мови» — це якийсь відчайдушний самообман у гонитві незрозуміло за що.

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

    Please enter your comment!
    Please enter your name here