Дві штуки в одні руки

0
34

«Сину півроку, я йому показую картки з літерами, а він не хоче дивитися, відповзає».

«Нам три з половиною, ми вже два роки займаємося англійською».

Це фрази з реальних бесід і читацьких листів. Батьки плачуть, бояться, бігають по невропатологів: чому у подруги Маша вже говорить «мама» і «тато», а у мене Даша ще немає? Вивчають методики раннього розвитку, проводять порівняльні аналізи Зайцева з Тюленєвим, лаються з бабусями-дідусями і один з одним, прагнуть максимально розвинути таланти своїх дітей: раптом не візьмуть в хорошу школу? Раптом не надійде у вуз? Господи, що тоді?

Ми так само переживали, стоячи в нескінченній радянської черзі за імпортним шампунем: привезуть-не привезуть, і дістанеться мені, і чи вистачить грошей, і ще ці лізуть без черги, а там он з чорного ходу виносять! Що значить — набридло стояти? Будеш нити — немитим залишишся.

Ми, як зневірені біженці в Громадянську війну, прагнемо втиснутися в останній йде ешелон. Самі не увійдемо — так хоч дітей пропихнем, через вузли, мішки, через голови, адже піде без нас, а ми ж як?

Буде відстрочка від армії чи ні, будуть гроші чи ні — хто його знає, так треба зараз, поки є час і гроші, зараз вчити, зараз створювати горезвісне конкурентна перевага! Ми звикли до того, що відняти можуть всі, — але знання забрати не можуть, значить, треба дістати якомога більше, поки є можливість. Ми уявити собі не можемо, яке майбутнє нас чекає, але вперто інвестуємо в нього.

«А вам скільки — чотири? А ви в які гуртки вже ходите? А до школи де готуєтеся?»

«Порадьте курси французької для триліток».

«У нас репетитор з математики, з історії, з російської, я думаю, може, треба ще з біології взяти?»

З народження готуються до школи. У школі готуються до вузу. У виші готуються до роботи. Приходячи на роботу, розуміють, що все було марно, і починають переподготавливаться самі і готувати своїх дітей. Як і раніше, не віддаючи собі звіту, до чого саме. Всі готуються — і ми готуємося, інакше непристойно, не можна. Мета підготовки — тільки одна: не дати себе обійти. До того, що все-таки оминуть і дитина не потрапить в крутий сад, елітну школу або престижний вуз з першої спроби, чомусь не готуємося. І щоразу це виявляється катастрофою, порівнянної з кінцем світу.

Більша частина нашого суспільства вчитися не хоче, не може і не любить. Зате інша, менша його частина вчиться за двох, трьох, чотирьох, стрімко навчається, істерично, як ніби хапаючи дефіцит: два кіло в одні руки, номер 635 на долоні. Ні, нам мало буде, Вань, займи черга ще раз. Дитсадок з розвитком мовлення, логікою, математикою, англійською, історією мистецтв. В школі погано вчать, так ми після занять на другу мову, теніс, малювання, музику; на підготовчі курси, до репетитора, до двох, до трьох, екстернат, ліцей, в міжнародний бакалаврат, на олімпіаду, в університеті, в Англії, Америки, не вистачить ж, не встигнемо! Що розвалився, вчися давай, пізно буде! Два вищих, три вищих, бізнес-школа, кандминимум, п’ятий мову, я створюю собі перевагу, я боюся, що мене обійдуть! Де тут дають найкраще? Панночко, вас тут не стояло! Ну як це не стояло, я з шостої ранку тут, ми з п’ятого класу з репетитором!

Ректори, проректори, декани і вузівські викладачі досягли соціального статусу директора магазину за радянської влади: авось винесе шматок філею з чорного ходу, авось продасть в обхід загальної черги.

Але все-таки освіта дитини — не шампунь і не ковбаса, і життя — це не одна лише конкуренція. І перевага в ній забезпечується не обсягом інформації, влите, вкладеної, вколоченной в непідготовлену дитячу голову, і не кількістю занять в тиждень, і не посиленим харчуванням або тренуванням. Це навіть не інвестиції в промисловість. І величезними капіталовкладеннями, тимчасовими витратами і авралами тут нічого не досягнеш, окрім дитячих неврозів та батьківської депресії.

В освіти повинні бути мету та зміст, а також система методів для досягнення цієї мети. І ця мета не в тому, щоб зібрати всі можливі сертифікати і відвідати всі можливі курси. І навіть не в тому, щоб виховати дитину гендиректором транснаціональної корпорації.

Мета ця — все-таки в тому, щоб виростити особистість, яка знає, хто вона, у що вірить, на яких засадах варто, до чого прагне. Особистість, яка розуміє, як цього добиватися і як пережити невдачу. Яка готова до життя в суспільстві, хоче і вміє працювати заради його блага і свого власного. До англійської з двох років і третій вищому по психології це має віддалене відношення.

Ірина Лук’янова
Стаття з жовтневого номера журналу
Дві штуки в одні руки
Авторська стаття

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here