Казка про зайчика Альку, братика Сластика і мишку Фифу

0
7

В одному казковому королівстві жили-були… ні, не принц і принцеса, а поет і поетеса. Жили вони, не тужили, писали вірші, зустрічалися з іншими, такими ж, як вони, поетами і поетесами, читали свої вірші на публіці. Трошки друкувалися в газеті, в одній-єдиній, правда, але вони були молоді і вірили, що найкраще чекає їх попереду. І як-то раз поет і поетеса вирішили, що відтепер вони будуть жити разом і заведуть свій власний будинок. Будинок у них був маленький, не будинок, а просто будиночок, з одного кімнаткою, маленької кухонькою, крихітної передпокою, але поет і поетеса так любили один одного, що на тісноту і уваги звертати було колись!

Зате в своєму будинку раптом виявилося, що крихітних (ще менше, ніж передпокій!) гонорарів за вірші зовсім не вистачає, щоб регулярно купувати що-небудь поїсти, і поет, а за ним і поетеса, стали працювати. Поет працював на складі, сидів за комп’ютером, вважав батарейки, розвантажував машини з важкими коробками, приходив додому пізно, дуже втомленим, і зовсім перестав писати вірші… Зате поетеса стала працювати в магазині — вона продавала красиві глиняні вази, смішні керамічні подвесочки, шкіряні браслетики, картини і картинки, бісерні прикраси і різьблені свічники, багато чого гарного було в її магазині! Поступово і поетеса стала писати віршів все менше, зате почала складати казки.

Але одного разу, несподівано, як це і буває у всіх казках, у поета і поетеси народився маленький хлопчик, якого вони тут же назвали Зайчик Алька. Зайчик був смішний, товстий і веселий, правда любив побешкетувати, ніж часто турбував поета і митця. Треба сказати, що з того дня більше ніхто не називав наших героїв поетом і поетесою, а всі стали називати їх Мама і Тато. Особливо Зайчик.

Зайчик Алька ріс і ріс, спочатку він навчився кричати, потім сидіти, потім бігати, потім тікати, потім їздити на двоколісному велосипеді, кататися з гірки і ходити в садок. А його Мама намагалася запропонувати свої казки видавництвам. Їй здавалося, що казки у неї виходять хороші, а грошей їм знову не вистачало, і Мама пропонувала, пропонувала… Але видавництва не хотіли публікувати Мамині казки, у них своїх було багато. І вони мовчали, нічого не відповідаючи на Мамині листи. Мама думала — от, якщо б мені чесно сказали — ваші казки погані, не пишіть більше! — я б і не стала витрачати на них час. Але видавництва не хотіли говорити з Мамою…

І ось, як-то взимку, коли на вулиці стало зовсім темно і холодно, у Мами народився ще один малюк, якому знову довелося вигадувати ім’я. На цей раз його назвали Братик Сластик. Він виявився такий славненький, ніжний, веселий і ласкавий, що Мама і Тато, Бабуся і Дідусь не могли натішитися на нього! Цілими днями Братика носили на руках, пестили й цілували, а він у відповідь весело сміявся!

У маленькому будиночку вчотирьох жити стало зовсім тісно і наша мила родина переїхала в будинок побільше. В ньому було вже 2 кімнати, кухня просторніші і зовсім велика прихожа, де можна було танцювати і навіть поставити ліжко! Зайчик Алька став зовсім великим, він знав букви і любив стрибати на дивані. Братик Сластик спритно повзав рачки, але наздогнати старшого брата йому так і не вдавалося!

Коли наставало літо, Мама брала Зайчика Альку, Братика Сластика і їхала жити з ними на дачу. Там, поряд з сосновим лісом, у них був будиночок, навколо будиночка — город, де росла полуниця і малина, а внизу, під пагорбом, велике і чисте озеро. Тато приїжджав тепер в гості на вихідні. Він дуже сумував по своїй родині, але йому доводилося багато працювати, тому що грошей… знову стало не вистачати (якась сумна у нас казочка виходить, все про гроші, та про гроші)!

Брати росли, незабаром вже і маленький Сластик пішов у садок. А так як він був веселий і ласкавий, то в садку зовсім не плакав, тільки вболівав іноді… І Мама змогла знову піти на роботу. Все-таки вона дуже сумувала по роботі, їй хотілося спілкуватися, заводити друзів, купувати своїм хлопчикам красивий одяг і багато-багато іграшок! Ввечері вона забирала братиків з саду, і коли вони наввипередки бігли по залитій весняним сонцем дорозі, не було на світі щасливішими Мами!

А потім у Зайчика Альки захворіли вушка і він потрапив до лікарні. Всі вихідні Мама проводила з Зайчиком Алькой, а після роботи забирала з саду тільки одного синочка, і їй не було вже так весело. Але Алька поправився, настало літо, і Мама будувала плани, як вона піде у відпустку, покличе Бабусю і всі разом вони будуть жити в будиночку з пічкою поруч з сосновим лісом. Але цим планам не судилося збутися… І ось ми підійшли до самого Стррррашному місцем в нашій казці! якщо хтось боїться, може далі не читати!

Якось недільного вечора у двері їх затишного будиночка постукав Чорний Чоловік з косою в руці! Ім’я йому — Смерть, і не було в світі того, хто не боявся б Чорного Людини! І забрав Чорний Людина Братика Сластика з собою і незвідану країну, звідки немає вороття… Довго плакали Мама і Тато, Бабуся і Дідусь, тільки Зайчик Алька не плакав. Він все чекав, що Братик повернеться назад. А Мама пішла на роботу і намагалася не бувати вдома, працювати без вихідних, не зустрічатися зі своєю родиною, бо все нагадувало їй її маленького синочка. Мама так плакала, що одного разу в дзеркалі не впізнала себе і зрозуміла, що більше ніколи не стане красивою і веселою…

І тоді вони з Татом вирішили взяти собі в будинок іншого хлопчика, у якого немає нікого, і він живе в порожньому холодному Дитячому будинку. Вони хотіли, щоб їх новий синочок був сіроокий і веселий, як колись був Сластик. Вони встигли зустрітися з людьми, кожен з яких хотів взяти собі в будинок малюка, у якого немає сім’ї. А більше нічого не встигли, бо виявилося, що у Мами з часом буде малюк. Звичайно, Мама і Тато дуже зраділи, Тато навіть сумувати став поменше, а Бабуся так взагалі перестала плакати від радості!

Тільки Мама ніяк не могла заспокоїтися, їй було страшно і всякі злі і бридкі думки лізли до неї голову. Але прийшов визначений строк, і на світ з’явилася крихітна дівчинка! То-то радості було в будинку Мами і Тата, то-то раділи друзі і знайомі, далекі й близькі родичі! Всі хотіли розглянути дівчинку ближче, обійняти її і поцілувати. Навіть Зайчик Алька зрадів, хоча він більше всіх наполягав на тому, щоб Мама принесла в будинок нового братика. Адже він не знав, як поводитися з дівчатами!

У дівчинки були коричневі очі, крихітні ручки і пустотлива усмішка. Дівчинку назвали Мишка Фіфа, вона була така ж маленька і затишна, як плюшева мишка. Тепер дівчинка оселилася в кімнаті Зайчика Альки і він зовсім не заперечує! Коли Мама бере свою Руку і йде зустрічати Зайчика з садка, всі діти збігаються подивитися на нового людини.

Риндіна Ольга, [email protected]

Особистий досвід

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here