Крим-вояж або оповідь про те, як відпочити з дитиною в Криму. Частина I

0
6

Зміст:

  • Кінець шляху
  • Кастрополь
  • Прогулянки
  • Сімеїз. Аквапарк


(Попередню статтю з циклу див. https://www.7ya.ru/pub/krym/journey1.asp)

Кінець шляху

В’їхали в Севастополь пізно вночі (або рано вранці), в 4 години ранку. Вікна щільно закрили, так як жарко не було — повітря, яким нас обдувало, викликав сумніви в хорошій кримської погоду. Тихо урчал двигун.

Ось і він, славне місто-герой. В ночі приємно горять вогники. Уздовж дороги стоять в достатку таксі. Ось і проспект Генерала Острякова. Під’їхали на стоянку. Дуже милі сторожа повідомили нам, що місць немає.

Це надто втішні новини було очікувано, тому, швиденько підрахувавши час, який ми пробудемо на відпочинку, сторожам була запропонована сума відразу за весь період (3 гривні в день). Місце знайшли.

Поставивши машину на стоянку, ми пішли додому спати.

Будинок знаходиться від стоянки в 5 хвилинах ходьби. Цього часу вистачило, щоб освіжитися, подихавши свіжим, приємним Кримським повітрям. Як і було заплановано, в квартирі нікого не було. Теща поїхала в Чехію, тому двокімнатне помешкання було в нашому безроздільному користуванні.

Далі був сон.

Ранок видався сонячним. Молоковоз, привозящий вранці бочку, позвенел дзвіночком, намагаючись нас розбудити. Не вийшло. Відсипалися з дороги дванадцять годин.

Виспавшись, ми відправилися по пам’ятних місцях. І перше місце, куди ми поїхали, був пансіонат «Кастрополь».

Кастрополь

На Південному Березі Криму (далі ПБК) в 45 кілометрах від Севастополя і в 30 км від Ялти знаходиться пансіонат «Кастрополь».

В минулому році ми каталися сюди кожен день. Виявили його випадково — шукали зручний підхід до моря і місцеві жителі порадили кастропольский пляж, охарактеризувавши його, як містечко, що ідеально підходить для відпочинку.

За п’ять гривень, нам підняли шлагбаум і ми запарковались в 100 метрах від моря.

З коляскою, парасолькою від сонця, пляжним кріслом, двома матрацами і сумками з їжею ми були схожі на біженців, які пробираються по гальковим пляжем в пошуках невідомо чого.

Не буду труїти душу і розповідати про те, як добре там було (ой… розповів). Краще забіжу вперед. «Кастрополь» прихистив нас на тиждень. За цей тиждень ми стали місцевою визначною пам’яткою. Ще б — всі відпочиваючі пансіонату ламали голову, звідки ми беремося такі. На місцевих не схожі. Не засмаглі і говоримо по-російськи добре. Мало того — ми з малюсіньким дитиною і численним пляжним скарбом.

Але звідки ж тоді ми взялися? Для них це залишилося таємницею (хоча, може, хто й здогадувався, що ми на машині, але погляди відпочиваючих були сповнені подиву). О 18:00 вони тікали на обід, а ми їхали тільки коли сонце ховалося за горами.

Тепер, власне, про самопочуття Маськи (тим, хто не читав попередню статтю, повідаю, що Маська — моя донька Марійка. У той час, про який йде мова, липень 2004 року, їй виповнилося 3 місяці) і про неприємні (або приємних) досадностях, що виникали в Кастрополе.

За в’їзд на територію пансіонату кожен раз доводилося розорятися на 5 гривень. Маська більшу кількість часу солодко спала у своїй колисці під парасолькою. Пляж покритий галькою — важко тягнути по ній коляску, навіть незважаючи на великі колеса, хорошу прохідність. На сам пляж потрібно спускатися по 15 сходами. Народу мало — просто свято. Море найчистіше і прозрачнейшее.

Загалом, нічого непереборного і смертельного.

Прогулянки

Крим-вояж або оповідь про те, як відпочити з дитиною в Криму. Частина IПісля пляжу ми гуляли по місту. Багато гуляли. Дуже багато.

Кінець липня знаменний тим, що на нього припадає відразу два великих свята. День ВМФ (Військово-Морського Флоту Росії і ВМС України. Природно, подібна подія відзначається барвистими феєрверками і салютом. Натовп збирається величезна. Дайцы перекривають в’їзд в центр міста за півтори години. Пропускають тільки громадський транспорт, тому центральні міські вулиці по обох боках проїзної частини перетворюються на стоянку для автомобілів, на якій немає жодного вільного місця.

За дві години до салюту народ займає кращі місця на набережній і стоїть на своїх позиціях, як справжні доблесні захисники Севастополя. Кожні 10 секунд лунає дзвін разбивающейся пивної пляшки. Жінки підскакують від несподіванки, побоюючись, що осколки поріжуть ноги. Розгулялися молодики влаштовують по кущах розбирання. У повітрі стоїть густий аромат дуже красивих квітів, висаджених на газонах. Народ гуляє і веселиться.

Дні ВМФ святкуються в такій послідовності — спочатку день ВМФ Росії, через тиждень день ВМФ України.

Здавалося б, два різних свята, а народ святкує їх однаково…

І ось посеред цієї десь виючої, де-то просто прогулюється натовпу напролом просувалися ми — я з коляскою, ззаду пліч-о-пліч дружина і сестра. Спочатку намагався пробиратися через порожнечі між людьми, але народ виявився нетямущим — вперто не хотів розширювати для нас зону проїзду, і я змінив тактику. Став направляти візок так, щоб передні колеса наїжджали на взуття, на пальці ніг впертим людям. Справа пішла на лад. Швидкість збільшилася. Таким способом вдалося пробитися на набережну.

Салют що в один день, що в іншої був приголомшливий. Ми, пітерські, звичайно ж розпещені салютами — 1 травня, 9 травня та інші свята — державні, корпоративні, приватні. Але те, що можна побачити в Севастополі — не піддається опису. Це не салют — це феєрія фарб, розмазаних по чорному небу. Безперервний потік захоплень протягом 20 хвилин. Ніякими словами не описати почуття, що виникають в той момент.

Я виймав Маську з коляски, і вона з широко розкритими очима і ротом роздивлялася казкові квіти, распускавшиеся в небі.

Після салюту просто гуляли і дивилися, хто чим займається.

За весь час перебування в Севастополі ми неодноразово гуляли по місту. Є в ньому якась притягальна сила. В парку співали під караоке. В один із днів навіть безкоштовно — комп’ютер у хлопців глючив, три рази поспіль під самий кінець пісні він підвисав, і нам повернули гроші (5 грн).

З Маськой гуляти було дуже зручно — коляска розбірна, легко входить в багажник. Якщо не хотілося возитися з коляскою — у нашому розпорядженні була «кенгурушка», в якій Маська виглядала таким собі кукленком, якого всі ззаду йдуть люди так і норовили посмикати за ніжку, і, якщо це вдавалося, щиро дивувалися, що дитина справжній. Саме з цієї причини кількість вилазок з «кенгурушкой» було обмежено. Дурнів багато.

Саме з Севастополем назавжди залишаться спогади про те, що саме там Маська перший раз піднялася на ручках і перекинулася з пузіка на спинку.

Сімеїз. Аквапарк

Крим-вояж або оповідь про те, як відпочити з дитиною в Криму. Частина IВажко буде повірити, але ніколи в житті до цього літа ні я, ні Оленка (моя дружина) не були в аквапарку. Сам бог велів змотатися туди. Тим більше, наявність машини робило цю поїздку вільної, розслабленою. З Севастополя в аквапарк ходить кожен день автобус (ніби як екскурсія).

І, звичайно ж, вона коштує грошей, виходить і повертається в строго певний час. Любов до планування у нас, мабуть, у крові. Був швиденько складений наступний план: як прокидаємося — їдемо туди і знаходимося там до закінчення роботи парку. План — добре, але у відпустці я люблю поспати. І ось до 11 години ранку, коли я хотів поспати ще, дівчата мене розштовхали, нагодували і відправили за машиною на стоянку. Мені дуже неприємно згадувати про це, але я в той день явно встав не з тієї ноги, і всю дорогу до парку їхав бука-букою і псував своїм дівчаткам настрій (не вдалося зіпсувати).

Крим-вояж або оповідь про те, як відпочити з дитиною в Криму. Частина IОсь і він, аквапарк. Величний і непізнаний. Вхід 70 гривень з носа. За дитину в колясці грошей не взяли. При вході було сказано, що «все включено» — можна користуватися будь-якими атракціонами. Перше розчарування від українського «все включено» настав прямо в роздягальні, де за користування шафкою з нас запросили 15 гривень. Ми, звичайно, люди не жадібні, але і не марнотрати, та й просто розумні люди. Сарафанчики, футболки, шорти і сандалі були акуратно покладені в кошик під коляскою. Шафка не знадобився.

Далі були нескінченні басейни, гірки та інше, інше. Знайшли навіть один платний дитячий атракціон (до слова про те, що «все включено»).

Посеред парку стоїть «суператтракцион»: Закручена спіраль, в якій тече вода, і люди з вереском проносяться по ній з величезної висоти до самого заснування парку і вилітають в басейн.

З дуру я вирішив взяти участь у катанні на цьому атракціоні. Ми з дружиною залишили Маську на піклування сестри і піднялися по горі до початку атракціону. На невеликій площадці стояла черга людей в 60. Ніяких інструкцій щодо користування не було, крім папірця, в якій говорилося, що стартувати можна тільки по команді інструктора і лежати на спині, поклавши руки за голову. Через годину підійшла наша черга. Першою пішла дружина. Села. Поїхала.

Другим пішов я. Сів. При моїй вазі (115 кг), переміститися зверху вниз проблем не складало. Тут же це було не просто. Я ніяк не міг з’їхати. Довелося відштовхуватися. Поїхав. Перші секунди я був неприємно вражений настільки маленькою швидкістю. Але це було тільки перші секунди.

У вухах засвистів повітря. Води, яка текла по трубі, для мене було явно недостатньо. Спина стала грітися. Поворот. Там, де інші залітають на стінку, а потім з’їжджають з неї, мене закрутило на «стелю», і, на коротку мить, я «залипнув» на ньому. Далі було болісне падіння з півтораметрової висоти (діаметр труби) носом вниз. Удар пережив стоїчно — встиг відвернути ніс. Далі — гірше. Повороти стали більш збочені, а швидкість наростала. За 40 секунд в трубі я чотири рази падав вниз носом. Один раз вдарився правим ліктем об стінку (2 тижні лікоть хворів), обдер до крові ліве плече і правим боком врізався в стіну 2 рази. Ось і довгоочікуваний кінець труби. Не знаю, з якою швидкістю я з неї вилетів, але бавовна про поверхня води в басейні було більше схоже на відчуття дитинства, випробувані мною при падінні на асфальт з велосипеда. Але і це ще не все. Басейн виявився недостатньо глибокий. Зі всієї дурі я прошив товщу води і куприком (болить до цих пір) випробував на жорсткість кахельне дно басейну, припечатавши до комплекту п’яти. Думав, потону. Нічого, видерся. Але мені вже було не до відпочинку. Решту дня я провів сидячи біля коляски, потираючи забиті місця і спостерігаючи, як веселяться дівчата. Напевно, це мені покарання за шкідливість.

Просиділи в парку до закриття. Споглядання відключення води на атракціонах чомусь зіпсувало нам настрій. Виникло відчуття, що ніколи більше не приїдемо ми відпочивати до цього чуда.

Продовження…

Аніскін Сергій, [email protected]

Особистий досвід

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here