Ну навіщо на пологах чоловік?

0
12

Наші спільні пологи стали святом. Не збулися численні передбачення про «чоловіка, що впав в непритомність» і «породіллі, ненавидить всіх чоловіків». Я, зізнатися, погано уявляю собі, як можна народжувати в самоті. Чоловік при пологах — це потрібно і правильно! Тільки відразу хочу уточнити: в моєму розумінні спільні пологи — це пологи разом. Тобто чоловік не спостерігає, а бере участь. Якщо мотивація походу на пологи «цікаво», «хочу подивитися» — нехай сидить вдома, ціліше будуть нерви всіх учасників процесу.

Найголовніше в спільних пологах, по-моєму, щоб чоловік дружину сприймав адекватно. Якщо дружина для нього — Королева, яка і в туалет не ходить, йти народжувати разом, однозначно, не найкраща ідея. Пологи припускають масу несподіваних ситуацій: і больові реакції жінки, і огляди лікарів, і вульгарна фізіологія (судно принести, потримати ноги). Дуже важливо, щоб чоловік в пологовому залі сприймався як друг і помічник. Ще важливіше не напружуватися з приводу того, що «він побачить і розлюбить», «мені незручно перед ним». Важлива також неперебірливість і відсутність страху крові та інших медичних штучок.

Знання потрібні! Причому необов’язково спеціальні курси (у нас в місті їх просто немає). Підійдуть будь-які книги, матеріали Інтернету. Тільки не спирайтеся на художню літературу, там іноді так пологи описані — кошмари снитися будуть! Ми з чоловіком необхідні відомості акуратненько виписували в блокнотик, причому виписував він сам. «Ти запишеш на свій розсуд і розуміння, а користуватися-то мені доведеться», — сказав майбутній тато, і я з ним погодилася. Протягом 9 родових годин Олексій неодноразово звірявся з нашим «довідником», пропонуючи щось відповідне до ситуації. Тільки ось уже рік рішуче не може згадати, куди поклав його після пологів…

Дуже добре для спільних пологів мати можливість залишитися наодинці. Лікарям, до речі, теж спокійніше, якщо породілля «під наглядом», вони менше контролюють її. Ви зможете ходити, робити вправи, навіть цілуватися (дуже корисно для розкриття шийки!). Ми, наприклад, просто ходили по коридору. Близько восьми годин поспіль, з перервами на заміри переймів. Потім лікар сказала мені, що це значно прискорило пологи, тому що після проколу міхура вони могли непередбачувано затягнутися.

Ближче до середини, коли перейми вже стали відчутними, Альошка командував мені «Ставайте в позу!». Я спиралась руками на підвіконня, і він розтирав мені поперек, а я массировала, пардон, спереду. Досі не збагну, як би я впоралася з цим завданням одна, адже боліло з обох сторін однаково. Я сама по життю лідер, ведучий. Але під час пологів так добре було передати себе під чоловічу захист! Це — дрібниця, яка, однак, може зіпсувати радість народження малюка. Усвідомлювати свою безпорадність, самотність дуже страшно, а якщо ще й лікарі додадуть…

Я з подивом слухала розповіді подруг про те, як їм нахамила та ж бригада. У присутності стороннього, та ще чоловіка, та ще й незалежного (сама-то зі столу пологового не встанеш і додому не підеш!) лікарі підтягуються, стежать за собою і за ситуацією. А як Альошка ганяв медсестру за мокрою ганчіркою, щоб мені обличчя обтерла! Ну, хто з медперсоналу до цього додумається? Чоловік не ліз до медиків з вказівками, а робив свої справи. Наприклад, говорив мені «Вниз, вниз тужся!», коли я починала тужитися «в обличчя». Завдяки цьому у мене не полопалися судини в очах, а в багатьох породіль очі були точнісінько як у кроликів.

Коли довелося поставити крапельницю (лікарі побоювалися тривалого безводного періоду переношеної немовляти), я дізналася, як це — народжувати! І якщо врахувати, що зрушувати ноги не можна, а лежати на спині жахливо, мені довелося б туго. Але Альошка переконав лікаря, що сам буде держати мені ногу. Так що однією рукою він тримав (точніше, я судорожно вчепилася) мою руку, щоб я не збила голку. Інший ж таки «ловив» в повітрі мою ногу, якою я трусила на піку переймів. Втім, цей апокаліпсис тривав не більш півгодини. Страшно подумати, що хтось народжує так по кілька годин.

Його допомога знадобилася і при встановленні мене на стіл, і при зашиванні невеликого разрывчика, він дихав в такт. А після пологів я лежала на каталці і мене переповнювала велика любов до всіх, я дякувала, плачу від щастя. І як би мені було погано без рідної людини, коли переповнюють емоції, і не з ким ними поділитися. Альошка мене нагодував, напоїв і подзвонив моїй мамі. До речі, медсестра сказала: «Ти породілля на п’ять з плюсом, і чоловік у тебе хоч куди! Тут вже були сімейні пари, так чоловік реально свідомість брязнув. А інша жінка кричати на чоловіка стала, типу з-за тебе мучусь. Я тепер сама по-іншому на такі пологи дивлюся».

Що ж стосується психологічного аспекту… Олексій каже, що нічого страшного в пологах не було, в обморок не хотілося. Хотілося тільки бути максимально корисним. Мені ж довелося пояснювати йому, що у мене шви, що вони поболюють.

І найголовніше: по-моєму, спільні пологи призводять до абсолютно особливому відношенню до малюка. Адже зазвичай як? Привозить чоловік дружину в пологовий будинок, а забирає ще й кульок впридачу. А звідки він узявся — незрозуміло. Тут же все логічно, ось пологи, ось дитина, більш повне усвідомлення батьківства відбувається. Прочитала я все вищенаписане і подумала: ну треба ж, який у мене золотий чоловік, а я його зараз вилаяла… Піду миритися!

Христина Шадріна, [email protected]

Особистий досвід

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here