Ось така несподівана радість!

0
9

Коли я дізналася, що вагітна, мені було майже 26 років, але незважаючи на це голова моя закрутилася, ніжки підкосилися, і чомусь сльози бризнули з моїх, тоді ще більш або менш слова повисипалися, очей. Звичайно ж я була рада, але просто поки цього ще не дуже усвідомлювала, у голову приходили маячні думки, на кшталт: «Ах, мене не налізуть влітку мої бежеві штани…»

Смішно згадувати, але тоді… Просто все приходить поступово, змінюється організм, і з ним ти змінюєшся. Це чудове, ні з чим не порівнянне відчуття — вагітність! Це найщасливіша пора в житті жінки!

Мама моя акушерка, тому вона першою про все дізналася, а якщо бути точною, то вона мені і сказала з посмішкою на обличчі, що у мене вже три тижні. Я відразу ж зателефонувала сестричці (ми близнюки), вона заверещала від захвату і «не могла повірити»! Потім я подзвонила подрузі, у якої вже був місяць вагітності і ми довго перебували в шоці від такого збігу, ну а потім я поїхала до чоловіка.

Не передати те відчуття, з яким я їхала. Звичайно я знала, що він зрадіє, але чомусь хвилювалася, ми часто говорили про дітей. Коли я сказала, що вагітна, і показала картинку (мені дали на УЗД), то сльози чомусь знову зрадницьки бризнули з очей, а чоловік… Він просто застрибав від щастя, зрадів і здивувався, чому я плачу. Я йому дуже вдячна за таку реакцію, хоча це природно.

Увечері майбутній тато приніс мені квіти! Тільки два роки тому, я зрозуміла, чому я плакала: десь у глибині душі в мені прснулась егоїстка, я боялася втратити ту свободу, яка у мене була. Я належала собі: хочу — піду кудись, хочу — не піду, ну і т. д. А з народженням дитини ця свобода зникала, я вже не належала собі, я належала дитинці і жила для нього і живу для нього! (Матусі мене зрозуміють!)

Не треба боятися зізнаватися собі, що ми були эгоистками, іноді важко змінювати звичний уклад життя, але тепер, та вже навіть тоді, коли моїй доньці в животику було всього три тижні — я ніколи не хочу і не хотіла бути вільною!

Катюша — це моє життя, це моє щастя! Доньці скоро три рочки, і я вдячна Богу, що вона в мене є, і все віддам, лише б вона була здорова і щаслива. Різне в житті бувало, і важко було, і незвично, але заради цього чоловічка я тепер живу! А шкодую тільки про одне, що занадто швидко біжать, часто згадую пологовий будинок, перші кроки, перші слова моєї крихти…

Матусі, не квапте час, це найприємніші відкриття в життя, це і є справжнє життя і справжнє щастя! Все буде добре!

Кольцова Марина Ігорівна, [email protected]

Особистий досвід

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here