Важка осінь

0
32

Осінь видалася якоюсь важкою. Спочатку викрали машину, потім знайшли і відвезли на звалище — «відновленню не підлягає». На роботі — гарячий звіт і склочний начальник. А тут ще назріла відрядження в Єсентуки на фестиваль авторської пісні. Заспівати там треба, відстояти честь підприємства. Загалом, я смертельно втомилася, і погано мені якось було весь час. Осінь… Листопад, гидко…

А те, що «справи» ніяк не починаються — чого тут дивного, коли така ситуація? Але я чесно чекала і дуже переживала, що критичні дні припадуть саме на конкурсний концерт. Хто співає, той знає, що це, м’яко кажучи, недобре. Але концерт пройшов, я заспівала…

До речі, на відбірковому турі з кількох моїх пісень обрали одну, спогади про дитинство. І там є така думка, що я це все запам’ятаю, і розповім своїй дитині, коли він буде. І ось, я співаю цю пісню, і раптом щось всередині з’явилося тепле, пухнасте і радісне… Ось нетямуща! Подумала — магія сцени :-).

Останні фестивальні дні я проспала. А коли прокидалася — краще б я цього не робила! Половину речей розгубила, плівку зіпсувала, мобільник залишила в готелі, їдучи в аеропорт. Зворотна дорога теж була жахливою. З двома сумками і гітарою напереваги. Водій місцевого автобуса (закон йому не писаний) вирішив не заїжджати в Мінводи, а махнути відразу в Ставрополь. Забув він, що пара людей у Мінводах виходить…

За літаком ми гналися на таксі. Ніч, дощ, якісь ями. Пару раз із життям попрощалися. І результат — як у кіно. Ми влітаємо в будівлю аеропорту, і в цю мить літак відривається від землі. Я ревіла білугою, я так скучила за своїм коханим, по Москві. Я втомилася і хотіла додому!!!

На наступний день ввечері, коли я вже заспокоїлася на дорогому плечі, розмова зайшла про моїх жіночих проблемах. «І як же ти заспівала зі «справами»?» — «А не було…» — раптом зрозуміла я. Подивилася на календар: ох, щось підозріло! — і сказала рішуче — «Завтра до лікаря піду».

«Шість тижнів», — сказав лікар. Я вагітна??? Як це? Як таке може бути? В голові не вкладається!

Тільки прийшла на роботу, дзвонить коханий. І у нас відбувається дивовижний за змістом розмову:
— Ну чого?
— Ну, того.
— Чого «цього»?
— А чого «чого»?

У мене співробітників повна кімната, я не можу говорити відкритим текстом.

— Ти до лікаря ходила?
— Ходила.
— І чого?
— Я тобі кажу — «того»!
— Вагітна?
— Так.
— Ооопс…

Ввечері ми йшли по сніжку, тримаючись за руки, й мовчали до самого будинку. Ми вже все вирішили, тому що іншого рішення бути не могло.

А бабусі наші дізналися всі майже в однакових ситуаціях: одна купила широченную спідницю незрозуміло на кого, а друга випадково придбала комплект дитячої білизни замість дорослого. Ми їм просто сказали, що не так уже випадково вони це і зробили.

І важка осінь відразу перетворилася на чарівну зиму.

Войовнича Верба, [email protected]

Особистий досвід

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here