Вихідний

0
35

Вихідний за тобою, тату.
дітям від… і до…

ЧАСТИНА 1
ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ
Неділя! Сонце світить.
До нас у гості зібралися діти.
Чин почину, всі зайшли,
Мам і тат всіх привели.
(Або … все навпаки,
Той, хто знає,
той зрозуміє.)
Привіталися всі хором
І сором’язливі поглядом
Проводжають свій «конвой»
Відпочити від них додому.
Обіцянки… «горою»:
-Нікого не ображати,
Не футболити, не ламати,
Не просити і не грубити,
Не пустувати, не голосити…
Навіть мені довелося втрутитися:
-Діти ж, прийшли гратися!
Як же це, не пустувати?
Дисципліною їх… морити?
Проходьте, не соромтеся,
Там он фрукти… Пригощайтеся…
* * *
І поки я в коридорі,
У виховному запалі
Свої думки висловлював.
Чимось цей шум… з залу,
Щось мені нагадував…
Мені прийшла на допомогу — мама.
Говорить з навіюванням прямо:
-Загалом, ви не турбуйтеся,
За розбійників не бійтеся.
Приходьте пізніше…
Приносьте віжки…
Ви коли ввійдете в двері,
Не дізнаєтеся дітей.
Тато наш — спеціаліст,
гуманіст…
Я звичайно ж вліз «балда»:
— Воспитанья шлях тернистий!!!
-Ось потім, ти нам розкажеш,
Та на ділі все доведеш…,-
Погоджується «конвой»
І бігом… зі смішком… додому…
ЧАСТИНА 2
ОСЬ ЦЕ ТАК!
Тільки ми закрили двері,
Я подумав: «Що тепер?»
Треба ж було мені залізти…
Мама запитує з лестощами:
— «Про… Великий вихователь»,
Не хочете ль почато?
Входжу в зал…, у нас в квартирі,
Діти всю владу захопили.
Ух… вони кричать,
Ух… вони тріщать,
Всю квартиру «руїни»
Перетворити хочуть…
Так ногами тупотять,
Так руками плескають,
І один, за іншим,
Абрикоси лопають.
Кісточки свистять,
Наш килим бомблять…
А одна, немов «ракета»,
Стартувала з турнікета,
Але упершись в стелю
Відскочила, прям мені в лоб.
А інша, як бджола,
Кішку в ніс вжалила.
Очумевши, наша кішка
Трохи не зістрибнула з віконця.
І помчала щодуху,
Ніс і ноги забирати.
Хтось тут подав ідею:
-Гей, давай її ловити!
І за нею п’ять друзів,
Точно стадо коней.
Поскакали по дивану,
По столу, по порцелану,
Через крісло, наді мною,
Пролетів табун лихий…
І заіржавши на повороті,
Втиснувся… в дверний отвір…
Тут-то я завоплю:
-Ой, задраивайте люк!
Не встиг я, п’ять друзів,
Просочилися… як п’ять змій.
І знову, двадцять п’ять,
Мої нерви катувати:
Телевізор подавився,
Зашипів, переключився.
Винне заморгав,
Та так голосно закричав,
Що сусідів налякав…
Перенявши естафету
І заспів приспів куплету
Вхід пішов магнітофон.
Він хрипів і рвав мені вуха:
-Ой, рятуйте наші душі…
Тільки я вже не слухав.
Тому що Пашка з’їв,
Мамин дорогий брелок.
(Як він, в рот то його зміг?)
Я йому: -Відкрий, віддай…
Ну, а він давай ридати.
(-Треба ж якось… діставати?)
Відкриваю лазарет,
Приношу всім жменю цукерок.
З’являється… брелок!
Ну…, покусаний чуйний.
-Уф…, я перекладаю дух.
Потрапляє в рот мені … Пух!
-Тьху, а це звідки?
Ну, звичайно «від верблюда».
Змарніла подушка,
Гордо дивиться на подружок:
-«Косметологи» юрбою,
Потрудилися наді мною…
(Я б цих лікарів…,
Але гуманність — мені важливіше!)
До речі, щось стало тихо?
Не потиснути мені: «фунт лиха».
На розвідку, уздовж стіни,
Подкрадусь-ка до них у тил.
Опускаюся на коліна:
-Ой, а це що на стінці?
Слід… призводить до туалет…
На двері… мамин портрет.
Намальований… помадою,
(-Ох, як буде вона рада!)
Тільки тут, була засідка.
Стріли, кульки і м’ячі,
Полетіли в мене градом.
Ну, хоч «-Караул!» кричи.
Я спочатку відбиватися,
Та куди з ними змагатися.
Беззбройний і один,
Я здаюсь на милість їм.
Ось такі от справи,
Закусив я… вудила…
* * *
Все гримить, все дзвенить,
З полиць на підлогу все летить.
Книжки, вази, торшери,
Забувши свій зовнішній вигляд,
Мені сумно посміхалися,
Люстра — у страху, вся тремтить.
Діти трепят інтер’єр,
Ну а мама, все мовчить…
(Нічого я не зрозумію?
Що таке?
Чому?)…
* * *
…Нескінченні вычисленья
Нашої мами настроенья.
Скоса дивиться на тата,
Тільки погляд її, хитрує.
Шепоче мені на вухо солодко:
(Я на це вухо ласий.)
-Потерпи коханий мій,
Адже сьогодні «Вихідний».
Нехай граються поки,
Не помітимо бардаку.
Разом з нами посмієшся,
Заодно і відволіктися…
Раптом… гітара заверещала!
Щоб там мама не сказала…
Затремтів я неспроста,
Але, не рушив з посади.
А залишився спостерігати,
Раз мама просить …, їй вирішувати!
У гітари… дві струни,
Протрубили як слони,
А потім, вона впала
Прихопивши з собою квіти.
Але і це півбіди,
З вази витекло води…
Мама ніби почервонівши,
Але оволодівши собою
Відвернулася, захропіла
Ніби спить і «байдуже».
Я як кам’яний сиджу
І ще чогось чекаю…
Чекати довелося зовсім недовго.
Зарипіли десь полку.
Ту, я кинувся рятувати.
Голосно крикнув: -Всім стояти!
Марно, вся орда,
Розбіглася хто куди.
Я намагаючись їх наздогнати
Розтягнувся на всі п’ять…
Сиджу в калюжі, не тужу,
На штани свої дивлюся.
З’являється пляма!
І до коліна поповзло.
Наша мама, раптом… прокинулася,
Стрепенулася, обернулася,
І лежить собі регоче,
Татові голову морочить.
Тільки я вже не той,
Що сидів набравши в рот,
Мені вже давно все ясно
Який вариться компот.
Стривайте у мене,
Подзадам я вам вогню.
Піднімаюся… і знову.
Навіть боляче згадувати.
Абрикосові кістки,
Лопнути був готовий від злості.
…Наша мама стогне в кріслі,
(Ох…, її б на моє місце.)
І щебече мені крізь сміх:
-Мовляв, наш тато краще всіх.
Не хотів з нами гратися,
Відразу почав забиратися.
Тільки задом наперед.
Він у штанях дірку протре…
Ось і ці…, прибігли…, діти!
Заливаються, сміються…
Мені б теж посміхнутися,
Краще… було б… «прокинутися».
І в холодну б воду,
З головою поринути…
Про! Так це ж ідея!
Зараз знайду я панацею…
Скромно, з ангельським обличчям,
Зникаю за рогом…
ЧАСТИНА 3
ПОМСТА
Я коли був молодий,
Пограти любив з водою.
І в такі халепи
Попадали ми часом…
Кожен день між «дворами»
Ми один з одним воювали…
Я не раз був «цар горою»!
А вони «гріха не знали»
І сміятися наді мною…
Всі …, «рятую честь мундира».
Я вам покажу, задирки!
І бігом озброюватися,
У ванній кімнаті рятуватися.
А за мною по п’ятах
Скаче хитрий — «Атамам»…
І узорної своєю промовою
Лікує татусеві каліцтва.
Ось тобі відповідь мій, швидкий:
-Ніяких, переговорів,
Не веду, під час сварки.
Раз ми граємо в гру,
Так ідіть всі… до дна.
Оголошую вам … «війну»!
Закриваюся на засув
Від шпигунів і ворогів.
Мастерю свій арсенал,
Щоб ворог тремтів.
З повітряної кулі
Пара водяних гранат.
Пляшечку з-під шампуню
Б’є серебренною кулею.
Він водою тхне не боляче,
Але досить наполегливо.
Ось і «маска водолаза»
Знадобилася в пору, відразу.
Ну, тепер-то, я готовий.
Битва буде, будь здоров.
* * *
…Відкриваю свій засув…
Тихо…Чути комарів…
Тільки штори ворушаться…
Може щось з вентиляцією?
Крісло зміщена з місця…,
За ним комусь дуже тісно.
Дві ноги з-під дивана,
Внизу шукають таргана…
План військових дій ясний.
Генерал їхній небезпечний.
Взяти хотів мене зненацька…
Проводжу контрольний постріл.
Почався переполох!!!
Кулі — бризки, море виску…
Лунають з кутів.
Я строчу з «брызгомата»
За що стає солдату.
Під «Ура!» і в нападенье.
Вража сила в подиві
Починає відступати.
-Ха, а ви чого ж хотіли,
Тата! Виском не зламати!
Перекидаю фланги,
З заду на мене з банки
Полилася рікою вода!
Тільки в масці я «як у танку».
На мене хоч «з відра».
-Брешете! З тилу не візьмете.
І даю відсіч піхоті.
Ліворуч, праворуч, по фронтах,
Всім вам, на горіхи, дам.
З-за крісла чиясь попа,
Ну, знайома до гробу
Піднімається в атаку.
Дістаю …свою … гранату…
Попадання безперечно!
«Атамам» проворно скочив
Я тримаю її на мушці
І тисну на всю котушку…
Генерал їх — «Маминген»,
Відразу здався татові в полон.
Побачивши це солдати…
Покидали автомати.
І бігти… п’яти виблискують.
Кавалерія! Не спати!
І давай їх ганяти…,
Обіцянки повторювати:
«Не грубити, не дражнити,
Не кусатися, не пустувати,
Не футболити, не кричати,
Не ламати, не тікати,
Нікого не ображати,
Обіцянки — виконувати…!
* * *
Ось таке… состязанье,
Ось таке… кара.
Ставлю банді «ультиматум»,
Пригрозивши другий гранатою.
«Атамам» на все згоден,
Тато вдома, висновок ясний!
Команда, що програла,
Виконує танець — «мамбо»,
Всю квартиру прибирають,
По місцях все розставляють.
І буквально, «п’ять хвилин»,
Створюють колишній затишок.
В будинку чисто, а от ми…!
Загалом, як після війни…
Епілог….
Лунає дзвінок у двері!
На порозі… наш «Конвой»…
Мовчки махають головою.
Я знімаю свою маску,
Вид звичайно… був дурний.
Я весь мокрий, діти теж,
Мама, мокра в передпокої.
Всі стоять, чогось чекають.
Тиша аж мухи мруть.
Щоб мені… мовчки не відбулося,
Знову фраза затесалася:
-Воспитанье… — це братці,
Не проста ситуація…

Віктор Буль, [email protected]
Вірші

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here